Самодостатність піанізму в його ролі несучої основи фортепіанного виконавства підтверджується й історією його формування, у тому числі у сфері педагогіки та салонно-концертної практики музикантів-віртуозів, а також неослабним інтересом публіки й самих музикантів до цього боку фортепіанної гри. До піанізму як носія естетичної складової фортепіанно-виконавської діяльності може бути застосоване поняття «художність» у тому розумінні, яке означає міру «досконалості твору мистецтва, ступінь його здатності здійснювати більш-менш сильний емоційно-естетичний вплив на людей. У структурі фортепіанно-виконавської діяльності виокремлюються ігровий, інтерпретаційний (герменевтичний) і власне естетичний вектори. Сказане дає підставу для поділупонять «фортепіанне виконавство» та «фортепіанно-виконавська діяльність» з допомогою наступних дефініцій.